Перша історична згадка про Снятин — 1158 р. (Іпатіївський літопис). Назва міста походить від імені його власника — воєводи Костянтина (Коснятина) Сірославича, знатного боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла.
Після переходу Галичини під владу польського короля Казимира III (1349) Снятин став центром староства. Першим старостою був Отто з Ходеча (або з Ходча, Ходецький). Тривалий час старостами у Снятині були представники роду шляхтичів Бучацьких, зокрема, Міхал «Мужило» Бучацький, його син Міхал, внук Давид. В Снятині під угодою, укладеною з молдавським канцлером Міхаєм (Михайлом), підписалися як свідки, зокрема, Бартоломей Язловецький (Бучацький) разом з снятинським та коломийським старостою — стрийком Михайлом «Мужилом» Бучацьким.
Місто перетворюється на важливий торговельний центр зі щорічними ярмарками; 1448 року отримує магдебурзьке право.
У XVI—XVII століттях Снятин неодноразово потерпав від татарських набігів. Особливо спустошливими вони були в 1498, 1520–1524, 1589, 1594 та 1621 роках.
1457 року селяни-повстанці під проводом Лева захопили Снятин, але невдовзі зазнали поразки.
У 1490–1492 роках місто опиняється в зоні нового селянського повстання під проводом Івана Мухи (деякі історики вважають його місцевим виходцем). Влітку 1490 року біля міста Рогатин королівськими військами були розбиті основні сили повстанців, а залишки їх, на чолі з Мухою, відступили на Покуття в райони Коломиї і до Снятина, а потім у ліси Північної Буковини.
У місті під час дороги до Кракова для сходження на трон Речі Посполитої зупинявся король Стефан Баторій. 3 квітня 1576 р. Ян Димітр Соліковський (пізніший львівський латинський архієпископ) мав авдієнцію короля в місті, під час якої сказав, що «тільки католицька віра є утвердженням Польського королівства».
1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування.
1646 року міщани Снятина піднялись на акції протесту через відібрання старостою Пйотром Потоцьким решток вольностей міщан (вислали делегацію до короля зі скаргою на нього та підстаросту Марціна Кобиляньского). Відмовляючись платити податки старості, частина снятинців переселилась на інший берег Пруту, 5 серпня 1646 року під керівництвом Василя Цинти здобули місцеву церкву. Ситуацію змінили волоські драгуни П. Потоцького. Після повернення делегації снятинців з королівським ґлейтом від помсти старости на 6 місяців повстанці 2 листопада оволоділи містом з ратушею, примусили райців відмовитись від присяги старості. Провідника повстання В. Цинту піймали драгуни Потоцького, скоро заволоділи й містом. Король Владислав IV видав універсал для повстанців, яким наказував коритись Потоцькому, поки суд не розгляне суперечку. Було укладено угоду, за якою взамін 1000 золотих на утримання залоги міщани будуть вільними від стацій содатських. Потоцький видержавив маєтки снятинського староства (згода короля від 11 лютого 1647 року) на 4 роки Яну Левському за 28000 золотих.
У часи Хмельниччини в околицях Снятина діяли повстанські загони Леся Березовського, Микити Горбачека, Григорія Угорницького. 1665 року повстанці штурмом здобули місто і зруйнували Снятинський замок.
Снятин був розташований на кордоні з Молдовою, тому саме тут діяла головна митниця на Молдавському торговельному шляху. Наприкінці XVI століття у Снятині проживали ремісники 15 професій. Розвиткові ремесел сприяли вірмени, які почали заселяти місто з 1628 року, а розвиткові сільського господарства сприяли німці, які прибули з Баварії, Бадена, Вюртемберга, Нассау в 1777–1787 рр. (після того, як 1772 року за першим поділом Польщі Галичина потрапила під владу Габсбургів, під якою була до 1918 р.). До 1939 року Снятин був повітовим містом.
Під час Барської конфедерації 22 травня 1768 р. Йоахім Потоцький на чолі 400 вояків напав на місто.
5 листопада 1790 року грамотою цісаря Леопольда ІІ для Снятина було затверджено герб: на блакитному тлі — срібний глухий фортечний мур з трьома вежами, на якому золота літера «S» (символіка герба, вочевидь, нагадувала про назву міста).
Наприкінці 1793 року дідичка Катажина з Потоцьких Коссаковська через погіршення стосунків з представниками австрійської влади мала від них попередження про можливість позбавлення прав на місто.
1812 р. з Монастириська до Снятина було перенесено Монастириську тютюнову фабрику.
У березні 1881 року священик Теофіл Кобринський організував у Снятині першу українську читальню, яка 1899 року перетворилася на філію товариства «Просвіта». У наступні роки на теренах Снятинщини виникають товариства «Січ», «Боян», «Просвіта», «Союз українок». На початку ХХ століття на місцевих вічах двічі виступав Іван Франко. 1903 року місто відвідав класик української музики М. Лисенко. Найперший пам’ятник Тарасу Шевченку на Снятинщині побудували у 1914 році у селі Микулинцях.
1978 року приєднано до міста приміські села Микулинці (південно-західна частина міста) і Кулачин (південно-східна).
